підписатись на розсилку
 
Новини
Фото
Біографія
Документи
Законодавчі ініціативи
Контакти
   
 

Новини
05.07.2014

Звіт ТСК щодо подій 18 — 20 лютого в Києві

Мене дуже часто питають про розслідування розстрілів демонстрантів у найкритичніші моменти громадянського протистояння — 18 — 20 лютого в Києві. Очолювана мною тимчасова слідча комісія завершила розслідування цих фактів і в понеділок, 7 липня, надішле всі матеріали в Генпрокуратуру. А тепер оприлюднюю звіт тут. Попереджую — багато тексту, а на початку чимало посилань на Конституцію й закони України. Звіт усе-таки вимагає офіційно-ділового стилю. Найважливіше — в другій половині. Передбачаю, що не все в звіті сподобається учасникам Революції гідності, до яких зараховую й себе (особливо в частині застосування зброї та вбивств міліціонерів). Утім, мета роботи тимчасової слідчої комісії — не романтизувати ті події, а по можливості встановити істину в один із найдраматичніший період новітньої історії України.

Тимчасова слідча Комісія  ВР України закінчила перевірку подій, що відбувалися з 18 по 20 лютого 2014 року на Майдані Незалежності та прилеглих до нього вулицях у Києві.
Комісія встановила:
Зранку 18 лютого 2014 року розпочалася запланована мирна хода ЄвроМайдану до Верховної Ради України, де мав відбутися мітинг із подальшою передачею резолюції Верховній Раді. Учасники ходи скористалися своїм правом, передбаченим статтею 39 Конституції  України “право збиратися мирно без зброї, проводити мітинги, походи та демонстрації”.
Однак у порушення статті 33 Конституції України (кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування), а також Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” (право громадян України вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України в будь-якому напрямку, в будь який спосіб і будь який час за винятком обмежень, які встановлюються Законом. Свобода пересування може бути обмежена тільки за рішенням Суду) 9 грудня 2013 року Печерський районний суд м. Києва виніс Ухвалу № 757/27190/13-Ц. Якою було заборонено  Чемерису Володимиру Володимировичу, Закревській Євгенії Олександрівні, Лебедю Михайлу Олександровичу, Каменєву-Лебедю Михайлу Володимировичу, Всеукраїнському об'єднанню “Батьківщина” Київської міської організації політичної партії, голові депутатської фракції Політичної партії “УДАР” Кличку Віталію Володимировичу та будь-яким іншим особам чинити перешкоди у вільному пересуванні громадянам, будь-яким іншим фізичним та юридичним особам у будь-який спосіб, у тому числі проїзду автотранспорту по вулицях Круглоуніверситетській, Шовковичній, Пилипа Орлика, Інститутській, Грушевського, Банковій, Хрещатик, Лютеранській, Заньковецької, Гусовського, Різницькій, Богомольця, Командарма Каменєва, Липській, а також на Майдані Незалежності, Кловському узвозі, провулках Кріпосному та Липському, та заборонено вказаним особам і організаціям вчиняти дії щодо блокування в будь-який спосіб тротуарів, пішохідних переходів, автомобільних доріг, у тому числі й шляхом розміщення на проїзній частині різних предметів, що перешкоджають проїзду транспортних засобів у місті Києві та вільному пересуванню пішоходів по тротуарах і пішохідних переходах по названих вище вулицях. Ухвала допущена судом до негайного виконання.
Тільки 6 червня 2014 року Апеляційним судом м. Києва  було розглянуто апеляцію та скасовано Ухвалу Печерського районного суду м. Києва  № 757/27190/13-Ц, а матеріали повернуті до Печерского районного суду.
22 січня 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 12 “Про затвердження порядку проведення додаткових заходів захисту безпеки громадян”. Її суть у тому, що вільне пересування громадян буде проводитися та припинятися за рішенням відповідного керівника органу внутрішніх справ. При випуску постанови Кабмін крім перевищення владних повноважень порушив норми статті 19 Конституції України, яка визначає, що правовий порядок в Україні гарантується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Процитуємо ще раз ст. 33 Конституції України: “Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місяця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом”. Дана норма Конституції чітко вказує, що обмеження можуть встановлюватися тільки законом, а не постановою Кабміну.
Згідно зі ст.3 Закону України “Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні”, “свобода пересування — право громадянина України, а також іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно, за своїм бажанням переміщатися по територій України в будь-якому напрямку, в будь який спосіб, і в будь-який час, за виключенням обмежень, які встановлюються законом”.
Статтею 12 даного Закону чітко встановлені обмеження свободи пересування: “Свободу пересування, відповідно до закону, може бути обмежено:
— у прикордонній смузі; на територіях військових об'єктів;
— у зонах, які згідно із законом, належать до зон з обмеженим доступом;
— на приватних земельних ділянках; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан;
— на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності.
Свобода пересування обмежується щодо:
— осіб, до яких, відповідно до процесуального законодавства, застосовано запобіжні заходи, пов’язані з обмеженням або позбавленням волі;
— осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі;
— осіб, які згідно із законодавством, перебувають під адміністративним наглядом;
— осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу, підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню;
— осіб, які звернулися за наданням їм статусу біженця чи додаткового захисту, і стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового  захисту;
— іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України;
— осіб, яких призвано на дійсну строкову службу до Збройних Сил України та інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань;
— іноземців, які перебувають у складі військових іноземних підрозділів, і які мають статус військового.
З огляду на викладене, постанова КМ України № 12 від 22.01.2014 року прийнята в порушення Конституції України та чинного законодавства, як така, що порушує права і свободи громадян.
Згідно із Законом України “Про міліцію”, керівники органів внутрішніх справ не мають право виносити рішення про обмеження доступу громадян на окремі ділянки місцевості та об'єкти. Згідно зі статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, “кожному, хто законно перебуває на території будь-якої держави, належить у межах цієї території право на вільне пересування і свобода вибору місця проживання”. Згідно зі статтею 13 Загальної декларації прав людини, “кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання в межах кожної держави”.
Дана Постанова КМ України випущена для оприлюднення в ЗМІ і направлена для виконання Міністерству внутрішніх справ України, ГУ внутрішніх військ МВС України, Службі безпеки України та Генеральній прокуратурі України без підпису прем’єр-міністра України М.Азарова.
В діях членів Кабінету Міністрів України, які брали участь у підготовці даного проекту постанови, візували текст документу та голосували за постанову на засіданні Кабінету міністрів України, вбачаються ознаки злочину, передбаченого ч.3 статті 365 Кримінального Кодексу України — “Перевищення влади або службових повноважень”.
Тобто неправомірними діями посадових осіб були cпричинені тяжкі наслідки громадянам, які брали участь в акціях мирного протесту по вулиці Інститутській та прилеглих до будівлі  Верховної Ради України вулицях 18 лютого 2014 року. Тоді протестувальники йшли з вимогами до будівлі Верховної Ради України і в результаті незаконного перекриття та блокування частину їх було вбито, а частина зазнала тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Рішенням Окружного Адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2014 року дана постанова скасована.
Окрім цього, оприлюднення вказаної постанови відбулось з грубим порушенням чинного законодавства з таких причин:
— більшість співробітників Секретаріату Кабінету міністрів України, які після прийняття даної постанови візували її проект, проставили свої підписи “із застереженням” (за наявними даними, у зв’язку з тим, що їм були відомі вищевказані порушення під час прийняття постанови);
— 22.01.14 перший заступник міністра Кабінету міністрів України Владислав Забарський, перевищуючи службові повноваження, проставив візу “На випуск” на проекті Постанови №13 від 22.01.14, яка дозволяє передання її в засоби масової інформації для оприлюднення, без підпису постанови прем’єр-міністром України Азаровим М.Я. (останній після засідання КМУ полетів у Давос).
В.Забарський з метою підписання вже оприлюдненої постанови звернувся до М.Азарова — фактично після того, як той подав у відставку. Однак М.Азаров відмовив В.Забарському в підписанні постанови.
Вказана постанова досі знаходиться в Секретаріаті КМУ без підпису М.Азарова, тобто юридично до теперішнього часу вона є недійсною.
Згідно з пунктом 4 параграфу 55 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою КМ України від 18.07.07 №950, прийняті акти Кабінету Міністрів прем'єр-міністр підписує в день проведення засідання. Таким чином, у порушення Конституції України та законів України, на підставі незаконно винесеної Печерським районним судом м. Києва Ухвали № 757/27190/13-Ц та прийняттям Кабінетом Міністрів постанови № 12 від 22 січня 2014 року, доступ та прохід громадян до всього урядового кварталу, включаючи будівлі Верховної Ради України, Адміністрації Президента України та кабінету міністрів були заблоковані, вхід заборонений.
Без присутності судового виконавця, в порушення Конституції та законів України, співробітники МВС та Головного управління внутрішніх військ перекрили вулицю Грушевського й не допустили прохід учасників мирної ходи до будівлі ВР України, чим спровокували конфліктну ситуацію, яка саме через непрофесіоналізм та злочинну діяльність органів правопорядку переросла в громадянське протистояння.
Керівництвом Міністерства внутрішніх справ для придушення громадського протистояння було відкомандировано в розпорядження ГУ МВС у м. Києві ряд військових частин ГУ внутрішніх військ МВС та працівників обласних спецпідрозділів “Беркут” із: Автономної Республіки Крим (150 працівників), Волинської області (35), Вінницької (35), Дніпропетровської (120), Донецької (80), Житомирської (45), Запорізької (60), Кіровоградської (50), Луганської (100), Миколаївської (70), Одеської (100), Полтавської (30), Рівненської (40), Сумської (30), Харківської (100), Херсонської (40), Хмельницької (30), Черкаської (30), Чернігівської області (40) та міста Севастополя (56).
Таким чином, у результаті протистояння між органами правопорядку та мирними демонстрантами (яке було спричинено саме винесенням ухвали Печерського районного суду № 757/27190/13-Ц та постановою Кабінету міністрів № 12) сталися жертви: були вбиті та поранені, як із боку мирних  протестувальників, так і з боку працівників спецпідрозділу “Беркут” та працівників внутрішніх військ.
З метою подальшої ескалації напруги в суспільстві та створення умов для можливості введення надзвичайного стану, спеціально підготовленою агентурою та перевдягнутими під “майданівців” працівниками СБУ був підпалений офіс на той час правлячої в країні Партії регіонів по вул.Липській. У результаті підпалу загинуло двоє мирних осіб, які займалися обслуговуванням будівлі. Осіб, яки вчинили підпал, МВС так і не встановило.
Після зіткнень на вулицях Інститутській та Грушевського (в районі будівлі Верховної Ради), учасники протистояння перемістилися на Майдан Незалежності, де протистояння продовжилися.
19 лютого 2014 року голова Служби безпеки України О. Якименко вводить в дію на території Майдану Незалежності та прилеглих до нього вулицях Антитерористичну операцію згідно з планом “Бумеранг” (матеріали  щодо даного плану направлялися Комісією до Генпрокуратури раніше).
Одночасно міністр внутрішніх справ В.Захарченко вводить у дію спеціальний план “Хвиля”, чим посилює протистояння між учасниками акцій протесту та правоохоронними органами. В ході цих заходів також були зафіксовані вбивства як мирних громадян, так і правоохоронців.
19 лютого 2014 року голова Служби безпеки України О.Якименко оголошує про проведення Антитерористичної операції під кодовою назвою “Бумеранг”, і в її рамках дає доручення  спецпідрозділу “Альфа” провести АТО в приміщенні Будинку профспілок, який на той час був штабом опозиційних сил.
Мета даної операції — фізичне знищення всіх, хто на той час знаходився в будівлі, а також лідерів і активістів опозиційних партій ВО “Батьківщина”, “Удар” та  ВО “Свобода” (матеріали щодо спалення Будинку профспілок спецпідрозділом “Альфа” надсилалися на адресу Генеральної прокуратури України раніше).
В рамках Антитерористичної операції  голова СБУ О.Якименко створив оперативний штаб у складі:
1. Керівник ОШУ АТО.
Керівник Антитерористичного центру при СБ України.
2. Заступник керівника ОШУ АТО.
Начальник штабу — заступник керівника Антитерористичного центру при СБУ.
Перший заступник начальника Головного управління МВС України в м. Києві — заступник керівника координаційної групи АТЦ при ГУ СБ України у м. Києві та Київській області.
3. Члени штабу:
— Начальник ЦСО “А” Служби безпеки України.
— Командувач внутрішніх військ МВС України.
— В. о. Київської міської державної адміністрації,
— Заступник директора Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України.
Керівники об’єктів.
— Начальник Головного управління Військової служби правопорядку Збройних сил України.
— Начальник 1 відділу штабу АТЦ при СБ України.
— Помічник начальника Головного Управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області — начальник штабу Координаційної групи Антитерористичного центру
— Начальник Головного управління ДСНС України в м. Києві.
— Начальник Головного Управління з питань НС КМДА.
— Заступник начальника Управління державної охорони України.
— Начальник мобільного прикордонного загону ДПС України.
— Начальник Управління Державної пенітенціарної служби України у м. Києві та Київській області.
— Заступник начальника Лінійного управління на Південно-Західній залізниці Управління МВС України на транспорті.
— Начальник відділу загальної безпеки у галузі Міністерства транспорту та зв’язку.
— Заступник начальника залізниці — начальник Київської дирекції Залізничних перевезень на Південно-Західній залізниці (матеріали з даних питань були направлені в Генпрокуратуру України 13 червня 2014 року).
Однак до теперішнього часу деякі з членів штабу і досі перебувають на займаних  посадах і навіть не допитані.
По периметру Майдану Незалежності та прилеглих до нього вулицях, у квартирах і на дахах житлових та адміністративних будинків були виставлені снайпери підрозділу “Альфа” СБУ, спецпідрозділу “Сокіл” УДО, внутрішніх військ та спецпідрозділу “Беркут” (матеріали по даному питанню, а також місце розташування снайперських груп були направлені на адресу Генеральної прокуратури України 12 червня 2014 року).
18 — 19 лютого 2014 року почалися напади на підрозділи міліції у м. Львові: на Галицький, Залізничний, Личаківський, Франківський районні відділі міліції у Львові, Львівське міське управління міліції, Головне Управління МВС України у Львівській області, на приміщення спецпідрозділів “Грифон” та “Беркут”. Під час нападів на приміщення підрозділів міліції всього було викрадено 1 223 одиниці вогнепальної зброї та 68 921 одиниць боєприпасів.
Аналогічні напади були здійснені на працівників міліції в Рівненській, Волинській, Тернопільській областях. До сьогодні дані злочини не розкриті, а викрадена зброя не вилучена.
За даними Комісії, дана зброя з великою долею ймовірності використовувалася з боку невідомих, які з Майдану вели обстріл працівників спецпідрозділу “Беркут” та внутрішніх військ (матеріали з цього питання були направлені на адресу Генеральної прокуратури України 11 червня 2014 року).
В рамках проведення Антитерористичної операції 18 січня 2014 року було повністю зупинено роботу метрополітену в Києві (матеріали з цього питання були направлені на адресу Генеральної прокуратури України 25 квітня 2014 року).
 З метою недопущення об’єктивного висвітлення подій почалося відключення опозиційних телеканалів (матеріали з цього питання були направлені на адресу Генеральної прокуратури України 15 травня 2014 року).
У Києві почалися масові підпали автомобілів, але, на жаль, до сьогодні жоден із фактів так і залишився нерозкритим (матеріали з цього питання були направлені на адресу МВС України та Генеральної прокуратури України раніше).
Найдраматичніші події почали розгортатися на Майдані Незалежності та прилеглих до нього вулицях 20 лютого 2014 року.
За даними швидкої невідкладної медичної допомоги м. Києва, з 6-10 год. ранку  невідомими з боку Майдану Незалежності та прилеглих до нього вулиць почався обстріл працівників міліції та внутрішніх військ.
Таким чином, з 18 по 20 лютого 2014 року 196 працівників міліції та внутрішніх військ  отримали вогнепальні поранення, з них було вбито 7 військовослужбовців внутрішніх військ та 10 працівників органів внутрішніх справ. Слід зазначити, що на момент отримання вогнепальних поранень працівники міліції та військовослужбовці внутрішніх військ були без табельної  зброї.
Потерпілих від вогнепальних поранень військовослужбовців та працівників міліції направляли до Центрального госпіталю Міноборони, Центрального госпіталю МВС України та госпіталю Головного управління МВС України у м. Києві, де надавалася хірургічна допомога.
З незрозумілих причин оперативно-слідчі групи за даними фактами не виїжджали, тому вилучені з тіл поранених кулі залишилися в госпіталях. Під час операцій вилучені кулі складалися    в одну ємкість, що унеможливило ідентифікувати, з якої конкретної зброї було здійснено поранення конкретного працівника міліції чи внутрішніх військ.
Хто саме стріляв у працівників правоохоронних органів, ані МВС України, ані Генеральна прокуратура України так і не встановили.
За дивними обставинами, всі матеріали за фактами отримання вогнепальних поранень та вбивств працівників міліції Генеральною прокуратурою України було передано на досудове розслідування в МВС України. Фактично ж розслідування не проводиться, а керівництво МВС від даної проблеми самоусунулося.
Комісією встановлено, що політичні партії ВО “Батьківщина”, “Удар” та ВО “Свобода” не мали на Євромайдані озброєних формувань, більш того — за допомогою своїх активістів та народних депутатів вони виявляли осіб із вогнепальною зброєю й передавали їх працівникам МВС Києва. Всім, хто знаходився на ЄвроМайдані в період масових протистоянь, було категорично заборонено мати вогнепальну зброю.
З огляду на те, що Комісія не є суб’єктом оперативно-розшукової діяльності чи слідства,  вона не має можливості встановити осіб, які використовували вогнепальну зброю.
Комісія вважає, що цими особами могли бути:
1. Агентура МВС та СБУ, яка вдавала з себе активістів ЄвроМайдану (їм могли надати вилучену з незаконного обігу зброю, яка зберігалася на складах МВС та СБУ);
2. Штатні працівники оперативних служб МВС та СБУ, які вдавали з себе активістів ЄвроМайдану й ховали обличчя під масками;
3. Особи, які мали власні поняття соціальної справедливості й діяли на власний розсуд, або невідомі громадські організації.
Встановлено, що багато вогнепальних поранень було здійснено снайперами — це робилося для ескалації суспільно-політичної напруги в Києві з можливістю в подальшому запровадити надзвичайний стан (матеріали по даному факту було направлено на адресу Генеральної прокуратури України 21 травня 2014 року).
20 лютого 2014 року міністр внутрішніх справ України В.Захарченко в рамках Антитерористичної операції віддає злочинний наказ щодо застосування вогнепальної зброї на ураження проти протестувальників. Даний наказ ланцюгом передавався від міністра МВС до заступника міністра внутрішніх справ В.Ратушняка, начальника ГУ МВС України у м. Києві В.Мазана, заступника начальника ГУ МВС України у м. Києві П.Фетчука, начальника Управління ГУ МВС України у м. Києві О.Мариненка, начальника спецпідрозділу “Беркут” ГУ МВС України у м. Києві С.Кусюка, який доручив виконати наказ одній із рот спецпідрозділу “Беркут”.
Аналогічні накази отримали: керівник спецпідрозділу “Сокіл” ГУБОЗ МВС України, який мав у своєму розпорядження снайперські групи; командуючий внутрішніми військами С.Шуляк; голова служби безпеки України О.Якименко, котрий віддав відповідний наказ своїм підлеглим: першому заступнику голови СБУ В.Тоцькому, начальнику спецпідрозділу “Альфа” О.Присяжному та керівнику Антитерористичного центру СБУ А. Меркулову щодо застосування вогнепальної зброї на ураження проти протестувальників.
З огляду на те, що в період з 18 по 20 лютого 2014 року загальна кількість тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, а також вбивств учасників акцій мирного протесту та працівників правоохоронних органів, становить кілька тисяч, Комісія зробила акцент тільки на фактах убивств та завдання тілесних ушкоджень, які сталися внаслідок використання  вогнепальної зброї.  
З боку учасників акції мирного протесту було вбито 76 чоловік, ще 145 чоловік отримали вогнепальні поранення (частина з них у подальшому померла в лікарнях).
По частині учасників акції мирного протесту стріляли з автомата Калашникова, моделі АКМС, набої 7,62 х 39 мм.
З одного тіла загиблого вилучено кулю калібру 9 х 18 мм, яка ідентифікується, як куля від ПМ (пістолет Макарова).
Із 17 тіл загиблих вилучено снаряди (картеч), відстріляна з гладкоствольної зброї, найймовірніше з помпової рушниці “Форт-500”, яка є на озброєнні підрозділів “Беркут”.
Однак слід констатувати, що в 75 відсотках загиблих та поранених від вогнепальної зброї є наскрізні вогнепальні поранення, тобто кулі пішли навиліт, що характерно для пострілів зі снайперських гвинтівок.
Комісією встановлено, що автомати Калашникова калібру 5,45 х 39 мм на той час були на озброєнні тільки у внутрішніх військ, а автомати Калашникова калібру 9,62 х 39 мм — на озброєнні підрозділів “Беркуту”.
Те, що снайперські підрозділи, які були в розпорядженні Внутрішніх військ МВС України (під керуванням  полковника міліції С.Асавалюка); спецпідрозділу ГУБОЗ МВС України “Сокіл”; спецпідрозділу ГУ МВС України у м. Києві “Беркут”,  спецпідрозділу СБУ “Альфа” 20 лютого 2014 року знаходилися на бойових позиціях, зафіксовано радіоперехопленням розмов між учасниками снайперських груп.
Встановлено, що основним перемовником був снайпер із позивним “Мирон”, який ідентифікований, як начальник снайперського відділу Управління “Альфа” Служби безпеки України, підполковник СБУ Бичківський А.М.
Крім того, на позиціях були виставлені снайперські групи, що належать Управлінню державної охорони (місце розташування — дах будівлі Адміністрації Президента та дах Будинку з химерами).
22 лютого 2014 року на посаду в.о. міністра внутрішніх справ України було призначено Арсена Авакова. В день призначення в приміщенні Верховної Ради голова ТСК Геннадій Москаль особисто підходив до А.Авакова з проханням виділити співробітників Центрального апарату МВС України для термінової охорони й опечатування зброї спецпідрозділів МВС України “Сокіл”, спецпідрозділу “Беркут” ГУ МВС України у м. Києві, складу озброєння Департаменту матеріально-технічного та ресурсного забезпечення МВС України, а також ряду підрозділів внутрішніх військ, особливо тих, за якими числилися снайперські групи, напряму підпорядковані полковнику С.Асавалюку.
Пан Аваков спочатку з даною пропозицією погодився, але в подальшому не вжив жодних заходів для збереження зброї та відповідної документації. Це дало можливість командиру спецпідрозділу “Беркут” С.Кусюку та цілій групі співробітників “Беркут”, які брали безпосередню участь у розстрілі учасників акцій мирного протесту на вул. Інститутській, викрасти з приміщення спецпідрозділу “Беркут” ГУ МВС України у м. Києві:
— 24 АКМС калібру 7,62 х  39 мм;
— 1 помпову рушниця “ФОРТ”;
— 3 снайперські гвинтівки СВД “ФОРТ-500”;
знищити:
— журнали прийому та видачі вогнепальної зброї;
— накази про закріплення зброї за кожним конкретним співробітником спецпідрозділу “Беркут”;
— картки-замісники на отримання зброї;
— контрольні кулі та гільзи від зброї спецпідрозділу “Беркут”, які з незрозумілих причин зберігалися не в Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України, як це передбачено відомчими нормативно-правовими актами, а в спецпідрозділі “Беркут”. Після цього С.Кусюк ті група його підлеглих безперешкодно залишити територію України.
Начальник Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України на неодноразове запрошення взяти участь у засіданні Комісії для дачі пояснення — куди зникли контрольні кулі та гільзи від вогнепальної зброї спецпідрозділу “Беркут”, і чому вони не зберігалися, у відповідності до нормативних актів, в центральній кулегільзотеці, на засідання так і не з’явився й пояснень не дав.
Тільки 24 квітня 2014 року Головним управлінням МВС України у м. Києві було порушено клопотання перед МВС України про звільнення командира полку “Беркут”, полковника міліції С.Кусюка, який, до речі, на той час уже працював у поліції Російської Федерації.
За даними Комісії, разом із полковником С.Кусюком за межі України виїхали 62 працівники спецпідрозділу “Беркут” ГУ МВС України у м. Києві, котрі можуть бути безпосередніми учасниками розстрілу учасників акцій протесту. На сьогодні частина з них працює в поліції Російської Федерації, інша частина бере участь у бойових діях в Донецькій та Луганській областях на стороні терористів.
Таким чином, через злочинно-халатне відношення до виконання службових обов’язків керівництвом МВС, усі речові докази, які мали лягти в основу обвинувального акту щодо участі спецпідрозділу “Беркут” (окремої роти, яка була одягнута в чорну уніформу), безповоротно втрачені й фактично відновленню не підлягають.
 На сьогодні Генеральною прокуратурою України затримані два працівники даної роти, відносно котрих є докази, що 20 лютого 2014 року на вул. Інститутській у Києві вони мали в руках автомати Калашникова й стріляли з них. Але сама зброя — автомати Калашникова — відсутня.
Відсутність зброї, а також контрольних куль та гільз не дає балістичній експертизі можливості встановити факт приналежності автоматів АКМС, які на сьогодні залишилися на озброєнні спецпідрозділу “Беркут”, до куль, що були вилучені з тіл поранених та загиблих від пострілів з автомату Калашникова.
Те, що дана рота мала в своєму розпорядженні автомати Калашникова та снайперські гвинтівки, підтверджується зйомками подій 20 лютого 2014 року по вул. Інститутській усіх провідних телеканалів України, які надали Комісії відеоматеріали.   
Факт того, що затримані Генеральною прокуратурою України два співробітники “Беркуту” стріляли і в зазначений час знаходилися на вул. Інститутській, підтверджено, але, на жаль,   матеріалізувати ці факти сьогодні неможливо через втрату всіх речових доказів.
На думку Комісії, є кілька версій щодо використовуваної вогнепальної зброї:
— це могла бути не табельна зброя спецпідрозділу “Беркут”, а вогнепальна зброя, яка зберігалася в Департаменті матеріально-технічного та ресурсного забезпечення МВС України, який, до речі, розташований неподалік від місця протистояння на Кріпосному провулку;
— або вогнепальна зброя, яка вилучалася з незаконного обігу й за актами визначалася, як знищена, а насправді могла була використана під час розстрілу мітингувальників.
На думку ТСК, без ідентифікації автоматів Калашникова та прив’язки їх застосування до затриманих працівників спецпідрозділу “Беркут” дана справа не має судової перспективи.
Також у Комісії є дані, що до розстрілу мітингувальників по вул. Інститутській та на Майдані Незалежності міг бути причетний спецпідрозділ “Беркут” ГУ МВС України у м. Севастополі, який у період зазначених подій зі зброєю знаходився в Києві. Команду на застосування вогнепальної зброї йому особисто давав заступник міністра внутрішніх справ В.Ратушняк.
Але перевірити дану інформацію ТСК не має можливості з огляду на те, що це можна здійснити тільки слідчим шляхом.
Президент України, Верховний головнокомандувач збройних сил України, якому були підпорядковані військові формування внутрішніх військ України, не застосував жодних заходів, передбачених ст. 106, 107 Конституції України, щодо припинення громадянського протистояння, яке призвело до численних жертв серед українських громадян.
Згідно з п.4 статті 28 Кримінального Кодексу України, “злочин визнається вчиненим  злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (п'ять і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп”.
Комісія дійшла висновку, що керівником даної злочинної організації є колишній Президент України Віктор Янукович.
В злочинну організацію входили:
— весь склад Кабінету міністрів України, який 22  січня 2014 року проголосував за протиправні постанови № 12,13,14 (які на сьогодні скасовані Окружним Адміністративним судом м. Києва);
— міністр МВС України В.Захарченко;
— командуючий внутрішніми військами України С.Шуляк;
— заступник міністра внутрішніх справ України В.Ратушняк;
— заступник начальника ГУ МВС України у м. Києві В.Мазан;
— заступник начальника ГУ МВС України у м. Києві П. Фетчук;
— начальник управління громадської безпеки ГУ МВС України у м. Києві О.Мариненко;
—  начальник спецпідрозділу “Беркут” ГУ МВС України у м. Києві С.Кусюк;
— голова Служби безпеки України  О.Якименко;
— перший заступник голови СБУ В.Тоцький;
— начальник спецпідрозділу “Альфа” СБУ О.Присяжний;
— начальник Антитерористичного центру СБУ А. Меркулов;
— перший заступник міністра Кабінету міністрів України В.Забарський;
— весь склад оперативного штабу, який був створений наказом голови СБУ О.Якименком для проведення Антитерористичної операції;
— повний  склад суддів Печерського районного суду м. Києва, якими було винесено завідомо неправосудну ухвалу  № 757/27190/13-Ц від 09.12.2013 року;
— посадові особи Київської міської ради, які в порушення статі 33 Конституції України подали позов до Печерського районного суду м. Києва, на підставі якого була винесена ухвала № 757/27190/13-Ц від 09.12.2014 року.
Дії цих осіб підпадають під статтю 255 Кримінального Кодексу України — “Створення злочинної організації”.

Тимчасова слідча комісія Верховної ради продовжує свою роботу.
 повернутись 



 
ЗМІ
25.07.2016

Поліцію за 3 місяці не вчать. Інтерв’ю з Москалем

 

Губернатор Закарпаття – важка посада, будь-хто скаже. Сепаратизм, контрабанда, місцеві клани – ось проблеми, які на слуху, пише Олена Марченко у №27 журналу Корреспондент від 15 липня 2016 року.   докладніше 


11.07.2016

Геннадій Москаль: незаконно озброєних формувань на Закарпатті більше нема

Цього тижня минає рівно рік із того моменту, як один із найяскравіших та найепатажніших українських політиків, Геннадій Москаль, був призначений на посаду голови Закарпатської обласної державної адміністрації. Очевидно, що підписуючи указ, жодного сумніву в успішності цього керівника Президент не мав, адже під час мукачівських подій ситуація на Закарпатті була не кращою, ніж на прифронтовій Луганщині.    докладніше 


16.06.2016

Москаль: Гройсман любит кого-то поставить напротив и чихвостить. Это практика в стиле Путина

 

В эксклюзивном интервью изданию "ГОРДОН" глава Закарпатской областной государственной администрации Геннадий Москаль рассказал, почему конфликтует с главой фискальной службы Романом Насировым, зачем публикует компромат на экс-президента Виктора Ющенко, за что критикует добровольцев и реформу силовых структур, а также о том, почему Украина проигрывает сражение за Крым.   докладніше 


10.05.2016

Москаль: Насирову захотелось сменить главу таможни и рейдерским путем захватить всю Закарпатскую область

 

Глава Государственной фискальной службы Украины Роман Насиров давно должен был инициировать изменения в Таможенный кодекс, чтобы прекратить контрабанду сигарет, спрятанных в дрова, заявил изданию"ГОРДОН" закарпатский губернатор Геннадий Москаль.   докладніше 


29.04.2016

Геннадій Москаль: «Якби на Закарпатті було все добре, я б далі працював на Луганщині»

Губернатор Закарпаття розказав про російські провокації та примусову декомунізацію

 

Закарпаття з'являється у новинах ледь не частіше за усі інші регіони України. Саме у цій області усі вулиці Терешкової отримали нові назви, через підтримку першої жінки-космонавта анексії Криму. За гучними перейменуваннями стоїть губернатор області Геннадій Москаль.    докладніше 




(C) Геннадій МОСКАЛЬ. Розробка сайту: Unique Directions